Відгук 1 на дисертаційну роботу Мер'ємової Ю.В.
Анотація
Дисертацію Мєр’ємової Юлії Володимирівни присвячено вивченню промовистих складників національної лінгвокультури - власним назвам, зокрема їх структурним, семантичним та функціональним особливостям, які зумовлені специфікою середовища актуалізації цих одиниць - казковим дискурсом. Попри давні традиції дослідження народної та літературної казкової онімії, поліаспектне вивчення ономастиконів різних культур Юлія Володимирівна знаходить достатньо простору в науковій екумені для подальших розвідок і звертається до порівняльного вивчення формування та функціонування назв персонажів в англійських, російських та українських літературних казках.
Актуальність цієї наукової праці визначається домінантністю принципу антропоцентризму в сучасній лінгвістиці, орієнтацією на дослідження людської особистості, мовленнєвої діяльності в контексті різних вимірів буття, одним із яких є семіотичний. Вибір літературної казки об’єктом дослідження унеобхіднює вивчення ономастикону крізь призму вигаданої картини світу в її взаємозв’язку зі світом реальним. Опозиція світ ‘уявний-реальний ‘створений справжній ’ є предметом дискусій, що точаться навколо біологічної теорії пізнання (У. Матурана, Ф. Варела “Древо пізнання”), де людина визнається аутопоезною, самовідтворювальною системою, а пізнання - не віддзеркаленням світу, а його внутрішнім і колективним конструюванням в соціально-мовному середовищі. Якщо дотримуватися тези Матурани і Варели про те, що ми самі створюємо світ, то праця Юлії Володимирівни набуває неабиякої актуальності.
Наукова новизна рецензованої дисертації полягає в тому, що авторка звертається до порівняльного вивчення ономастиконів, актуалізованих засобами мов відмінної типології та різного ступеня генетичної спорідненості, уперше запропонувала оригінальну й ефективну методику дослідження спільних та відмінних ознак індоєвропейських лінгвокультур шляхом аналізу такого важливого сегмента мовної картини світу індоєвропейців як ономастикон. Порівняння окремих підсистем спільного лінгвокультурного надбання через призму походження окремого розряду власних назв, їх структурно-семантичної та функційної специфіки, зумовленої типологійними можливостями мови, є новим словом у сучасному мовознавстві.
