Відгук 2 на дисертацію Моніча Б.С.
Анотація
Будучи смисловим і системотворчим стрижнем усієї правової системи держави, конституційне право визначає серед іншого систему сприйнятих у правопорядку цієї держави джерел права та їх характеристики, упредметнює ті тенденції, які позначають функціонування правової системи держави, її «діалог» із іншими правовими системами. Водночас з-поміж упредметнених конституційним правом тенденцій, які позначають функціонування національної правової системи, неодмінно має бути вказано на визнання й зростання нормативного впливу актів органів судової влади. Такий вплив, порівняно з нормативно-правовими актами, має неспростовні особливості, адже походить від актів органів судової влади як правозастосовних актів, які складають судову практику, або в яких викладаються правові позиції, правоположення. Нормативний вплив актів органів судової влади, очевидно, передусім сприймається в контексті забезпечення сталості та єдності правозастосування, заповнення прогалин та усунення колізій тощо. Цим, однак, чинники визнання і зростання нормативного впливу актів органів судової влади в Україні не вичерпуються, будучи пов’язані із судовим захистом конституційних прав людини безпосередньо на підставі Конституції, необхідністю забезпечення реалізації норм Конституції як норм прямої дії (ч. 3 ст. 8).
Натепер в Україні є резонні і раціональні підстави твердити щонайменше про три випадки, коли за актами органів судової влади однозначно, хоча й по-різному, визнаний нормативний вплив та значення. І першим таким випадком (поряд із викладеними у постановах Верховного Суду висновків щодо застосування норм права та застосованої судами при розгляді справи практики Європейського суду з прав людини як джерела права) є рішення та висновки Конституційного Суду України, які є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 1512 Конституції). Такі виняткові юридичні властивості актів, які ухвалюються за наслідками розгляду справ, пов’язані з виключними повноваженнями Конституційного Суду України як органу конституційної юрисдикції.
Разом з тим, попри триваючу у науково-експертній спільноті вже майже тридцять років дискусію щодо природи актів Конституційного Суду України, їх реалізації та юридично значущих наслідків, цілу низку змістовних розвідок, загальна згода щодо більшості питань, які потребують конкретних, найперше практичних, відповідей, відсутня й дотепер.
З наведених вище та інших причин, вважаю, що актуальність обраної автором теми та визначеної мети дисертаційного дослідження – обґрунтування нових науково-теоретичних положень про правову природу, класифікацію актів Конституційного Суду України та розробка пропозицій з удосконалення законодавства у сфері діяльності Конституційного Суду України – є насправді нагальною та затребуваною.
