Відгук 2 на дисертаційну роботу Янівського В. М.

Анотація

Згідно з п. 24 Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020, корупція є однією із загроз національній безпеці та національним інтересам України, оскільки перешкоджає виведенню української економіки 3 депресивного стану, унеможливлює стале і динамічне зростання, підвищує уразливість до загроз, підживлює кримінальне середовище. Ця теза знаходить підтвердження й в п. 1.1. Антикорупційної стратегії на 2021-2025 роки, затвердженої Законом України від 20 червня 2022 року № 2322-ІХ, згідно з яким низькі темпи реалізації антикорупційної політики в Україні суттєво сповільнюють її економічне зростання, а опитування бізнесу демонструє, що поширеність корупції та недовіра до судової системи є основними перешкодами для залучення в Україну іноземних інвестицій. Процитовані документи є по суті офіційним визнанням того, що попри зусилля, яких Україна докладає впродовж останнього десятиліття задля подолання корупції, остання продовжує залишатися загрозою для належного функціонування держави, розвитку суспільства та реалізації основоположних прав людини. Додатково поглиблює проблему те, що Україна вже понад десять років зазнає російської збройної агресії, яка понад два роки набула максимально широких масштабів. В умовах війни загрозливість корупції набуває ледь не абсолютного значення, оскільки вона може виявитися фактором, що зумовить колапс держави та поразку перед зовнішнім ворогом. Концепція запобігання корупції, що впроваджується в життя Україною впродовж останнього десятиліття, передбачає викорінення не лише як такої корупційної поведінки, яка полягає у зловживанні владою або службовим становищем та в активному й пасивному підкупі осіб, наділених владою або службовими повноваженнями, але й протидію, так би мовити, фоновим явищам, зокрема правопорушенням у сфері декларування особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, своїх доходів та майнового становища. Процедура подання декларацій особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, покликана поліпшити прозорість діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування й посилити контроль з боку правоохоронних органів та громадськості за доброчесністю осіб, що наділені повноваженнями в публічній сфері. Звісно, допущені в процесу декларування порушення, як-от декларування недостовірної інформації або неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, самі по собі не становлять корупційних правопорушень, однак вони свідчать про недоброчесність порушника, серйозно підривають довіру до публічної адміністрації та можуть створювати у громадськості враження про корумпованість останньої. З огляду на викладене вище, не викликає жодних сумнівів тема дисертаційного дослідження Янівського Володимира Миколайовича.
Попри те, названа кримінально-правова норма отримала доволі широке застосування у правозастосовній практиці. А це ставить перед фахівцями питання перевірки та оцінки її обґрунтованості та ефективності.
А тому, зорієнтованість роботи на вирішення питань відповідності «несанкціонованого поширення військово значущої інформації» підставам та приводам криміналізації, виявлення прогалин у кримінально-правовому закріпленні відповідальності за такі діяння, обґрунтування теоретичних положень та розроблення конкретних пропозицій щодо удосконалення КК України і практики його застосування, спрямованих на підвищення ефективності кримінально-правової протидії таким діянням, що є метою рецензованої роботи, свідчить про те, що дослідження загалом є безумовно актуальним та на часі.