Відгук 2 на дисертаційну роботу Патріарх В.О.

Анотація

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена стабільною цікавістю українських ономастів, особливо представників Донецької та Одеської ономастичних шкіл, до проблем ідентичності, номінації та мовної репрезентації суб’єкта в художньому тексті. Водночас осмислення поетики власної назви та безіменності не дістало належного висвітлення, хоча воно відкриває нові можливості інтерпретації художнього дискурсу, зокрема в контексті воєнної прози ХХ століття.
Звернення до романів Ернеста Гемінґвея «For Whom the Bell Tolls» («По кому подзвін») та Еріхa Марії Ремарка «Im Westen nichts Neues» («На Західному фронті без змін») є виправданим, оскільки ці твори репрезентують різні національні літературні традиції, проте водночас об’єднуються спільною проблематикою війни, травми та втрати індивідуальності, що безпосередньо пов’язане з феноменом безіменності.
Чітко простежується наукова новизна дослідження В. О. Патріарх, яка полягає в тому, що вперше здійснено комплексний аналіз поетики власної назви та безіменності в зіставному аспекті на матеріалі романів Е. Гемінґвея та Е. М. Ремарка; уточнено функціональні параметри оніма як засобу індивідуалізації персонажа; удосконалено підходи до інтерпретації безіменності як художнього прийому, що репрезентує втрату суб’єктності; ґрунтовно розкрито розуміння номінації як ключового елемента поетики тексту.
У дисертаційному дослідженні переконливо доведено залежність поетонімів і безонімних конструкцій від авторського стилю та інших особливостей текстів; установлено роль поетонімів як тексто-, сюжето-, образотвірних та жанроутворювальних текстових одиниць; доказано потребу аналізу онімних та безонімних найменувань творів воєнної тематики з опертям на опозиції мир – війна, свій – чужий, фронт – тил та з урахуванням статусу персонажів у часопросторі, таких як головні і другорядні, однореферентні й метаоб'єктні, названі й неназвані.
Заслуговують на особливу увагу результати аналізу постійної безіменності однореферентних і метаоб’єктних образів, вмотивованої активною або пасивною участю персонажів у сюжетній дії, де тимчасова безіменність трактується як стадія поетонімогенезу, оскільки еволюція власної назви прямо співвідноситься з розвитком експліцитної та імпліцитної інформації художнього тексту. Глибоко аналізуються домінантні й унікальні прийоми поетики та стадії й умови перетворення власної назви в конотонім та індивідуально-авторський символ.
Зміст дисертаційного твору, логіка викладу основних положень, наукові і прикладні результати свідчать про глибокі теоретичні знання, високий рівень володіння методами наукових досліджень, уміння дисертантки визначати актуальні мовознавчі проблеми і знаходити ефективні шляхи їх розв’язання.
Ураховуючи сказане вище, маємо всі підстави вважати дисертаційне дослідження актуальним та перспективним напрямом наукового пошуку.