Відгук 3 на дисертаційну роботу Морозюка Н. С.
Abstract
Актуальність дослідження військових насильницьких кримінальних правопорушень зумовлена низкою правових, соціальних і безпекових чинників, особливо в умовах воєнного стану та збройної агресії проти України.
До таких чинників слід віднести, як вірно зазначає дисертант, насамперед зростання кількості військових кримінальних правопорушень. В умовах активних бойових дій має місце істотне збільшення чисельності військовослужбовців, що об’єктивно підвищує ризик вчинення ними більшої кількості правопорушень, у тому числі насильницьких. Очевидно, що на таку загрозу слід науково обґрунтовано реагувати.
Другим, напевне центральним фактором аналізу та вироблення ефективних механізмів протидії таким кримінальним правопорушенням є потреба забезпечення військової дисципліни, у тому числі кримінально-правовими засобами,. Очевидно, що військові кримінальні правопорушення і насамперед насильницькі підривають боєздатність підрозділів, авторитет командування, морально-психологічний стан особового складу тощо. А це у війську недопустимо, а в умовах воєнного стану та бойових дій – катастрофічно.
Окрім того, навіть в умовах війни має бути забезпечено належний захист прав людини: як потерпілих від кримінально-протиправних діянь, так і осіб, які порушують кримінально-правові заборони. А дослідження сучасної правозастосовної практики (особливо тієї, яка склалася в умовах воєнного стану) дозволяє виявити прогалини у: кваліфікації військових насильницьких злочинів; застосуванні заходів реагування за їх вчинення; розмежуванні військових і загальнокримінальних правопорушень тощо. На цій основі виникає можливість напрацювати рекомендації для законодавця та суб’єктів правозастосування щодо підвищення ефективності кримінально-правового реагування на відповідні діяння.
Не можна оминути увагою і той факт, що Україна, як цивілізована держава, попри умови воєнного стану дбає про свій імідж на міжнародній арені, а відтак здійснює активну діяльність щодо недопущення (а у випадку вчинення – належного правового реагування) фактів вчинення кримінальних правопорушень представниками Сил Оборони України, у тому числі військових насильницьких.
Слід також погодитися з автором, що попри певний рівень наукової розробки обраних для дослідження питань вітчизняними науковцями, потрібно констатувати, що проблема кваліфікації насильницьких кримінальних правопорушень у сучасних умовах ведення бойових дій, проведення перманентних правових і військових реформ не є остаточно розробленою як на теоретичному, так і на нормативному й правозастосовному рівнях. Зокрема, у доктрині на сьогодні поняття військових насильницьких кримінальних правопорушень спеціально не досліджено й потребує детального науково-практичного аналізу; відсутні комплексні дослідження проявів насильства в системі різних кримінальних правопорушень проти військової служби та аналіз проблематики воєнних насильницьких кримінальних правопорушень; не втрачає своєї актуальності і питання розмежування військових насильницьких кримінальних правопорушень між собою та відмежування від суміжних загальнокримінальних правопорушень; теоретичний і практичний інтерес становить вироблення спеціальних правил кваліфікації військових насильницьких кримінальних правопорушень тощо.
Додаткової актуальності обраній тематиці дослідження, як вірно зазначає дослідник, додає той факт, що наразі в Україні триває активна робота відповідної Робочої групи над розробленням проєкту нового Кримінального кодексу України, яка (робота) поступово фіналізується.
Оскільки рецензована дисертація присвячена аналізу саме таких питань, то її актуальність сумнівів не викликає.
