Висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення

Abstrakt

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена зростаючим інтересом сучасного мовознавства до поетики художнього тексту, зокрема до ролі власних імен як смислотвірних, образотворчих і жанроутворювальних чинників літературного дискурсу. Попри значну кількість праць у галузі літературної ономастики та поетонімології, у сучасній філологічній науці зберігається об’єктивна потреба в системному й комплексному осмисленні взаємодії іменності та безіменності як взаємопов’язаних і взаємозумовлених складників художнього тексту, що формують його ідейно-художню концепцію та семантичну цілісність.
Наукова новизна отриманих результатів дисертації простежується в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві:
а) поетику іменності та безіменності в художньому тексті схарактеризовано як цілісну, системно організовану номінативну підсистему, що виконує смислотвірні, образотворчі та концептуальні функції в структурі антивоєнного роману;
б) здійснено комплексний аналіз онімних і безонімних лексем у творах Е. М. Ремарка та Е. Гемінґвея з урахуванням їхнього семантичного, прагматичного, стилістичного та текстотвірного потенціалу;
в) теоретично обґрунтовано поняття безіменності як функційно значущої категорії художнього дискурсу та визначено її роль у моделюванні персонажної системи, наративної перспективи й художнього хронотопу;
г) виявлено універсальні та індивідуально-авторські закономірності взаємодії іменності й безіменності в антивоєнному романі, що забезпечують реалізацію антивоєнного пафосу, формування підтекстових смислів і художньої символіки.
Теоретичне значення дисертації зумовлено тим, що її положення:
а) розширюють теорію літературної ономастики та лінгвістики художнього тексту, поглиблюючи уявлення про власне ім’я та безіменність як взаємопов’язані категорії художнього дискурсу, що виконують смислотвірні, образотворчі й концептуальні функції;
б) уточнюють поняттєво-термінологічний апарат поетонімології шляхом теоретичного осмислення категорії безіменності та визначення її місця в системі номінативних засобів художнього тексту;
в) поглиблюють теорію текстотворення й наративу, окреслюючи механізми взаємодії іменності та безіменності в процесі формування персонажної системи, сюжетної організації та художнього хронотопу;
г) розвивають положення когнітивної лінгвістики й прагмалінгвістики щодо концептуалізації війни, людини та екзистенційних смислів у художньому дискурсі, зокрема через номінативні стратегії антивоєнного роману;
ґ) актуалізують міждисциплінарний підхід до аналізу художнього тексту, поєднуючи лінгвістичні, літературознавчі та когнітивно-семантичні параметри дослідження поетики іменності та безіменності.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що їх доцільно використовувати в освітньому процесі під час викладання лекційних і практичних курсів із дисциплін «Сучасна українська мова», «Лінгвістика тексту», «Лексикологія», «Ономастика», «Стилістика», «Когнітивна лінгвістика», «Інтерпретація художнього тексту», а також у підготовці навчально-методичних матеріалів для спеціальностей філологічного та гуманітарного спрямування. Отримані результати можуть бути використані в практиці філологічного аналізу художніх текстів для поглибленого тлумачення ідейно-смислової структури антивоєнного роману, інтерпретації персонажної системи, наративної організації та художнього хронотопу, а також для формування навичок аналітичного читання й інтерпретації художнього дискурсу.