Висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів.

Abstrakt

Наукова новизна дослідження полягає у розробці авторкою теоретико-методологічного концепту розуміння права на спротив як форми реального народовладдя у якості показника конфліктогенності відносин держави і суспільства. Авторка доводить, що мета, форми, частота прояву, масштабність наслідків та інституціоналізація результатів реалізації права на спротив й характеристики реального народовладдя виступають індикаторами діалогу суспільства і держави, демонструючи недоліки чи переваги становища обох сторін у процесі прийняття політико-правових рішень. Організовані протести, кольорові революції, інші форми спротиву часто стають симулякрами та використовуються владою або іншими політичними силами в своїх інтересах, а низький рівень правової та політичної культури громадян тільки сприяє маніпулюванню їх участю у прийняті політичних рішень. Авторка обґрунтовує визначення права на спротив як невід’ємного природного права особи протидіяти владі в активній або пасивній формі індивідуального чи колективного соціально-політичного протесту. Метою такого спротиву визначено гарантування і збереження легітимності влади і конституційності державного ладу. Дисертанткою прослідковано процес становлення форм реального народовладдя в історії людської цивілізації, з’ясовано, що політико-правові практики здійснення реального народовладдя в Україні демонструють незрілість правової культури суспільства та безпорадність правових інституцій через їх політизованість.  Наукова новизна дослідження полягає у розробці авторкою теоретико-методологічного концепту розуміння права на спротив як форми реального народовладдя у якості показника конфліктогенності відносин держави і суспільства. Авторка доводить, що мета, форми, частота прояву, масштабність наслідків та інституціоналізація результатів реалізації права на спротив й характеристики реального народовладдя виступають індикаторами діалогу суспільства і держави, демонструючи недоліки чи переваги становища обох сторін у процесі прийняття політико-правових рішень. Організовані протести, кольорові революції, інші форми спротиву часто стають симулякрами та використовуються владою або іншими політичними силами в своїх інтересах, а низький рівень правової та політичної культури громадян тільки сприяє маніпулюванню їх участю у прийняті політичних рішень.

Авторка обґрунтовує визначення права на спротив як невід’ємного природного права особи протидіяти владі в активній або пасивній формі індивідуального чи колективного соціально-політичного протесту. Метою такого спротиву визначено гарантування і збереження легітимності влади і конституційності державного ладу. Дисертанткою прослідковано процес становлення форм реального народовладдя в історії людської цивілізації, з’ясовано, що політико-правові практики здійснення реального народовладдя в Україні демонструють незрілість правової культури суспільства та безпорадність правових інституцій через їх політизованість.