Відгук 1 на дисертаційну роботу Варецької О. О.
Abstrakt
Нинішній етап розвитку дискурсознавства розширює наше розуміння такого складного й багатогранного феномену, як дискурс, водночас змінюючи завдання, що cтоять перед дослідниками. Початкова – суто лінгвістична – дефініція дискурсу тлумачила його як текстову надбудову над синтаксичним рівнем мови. Його перехідне – комунікативне – визначення як мови у дії дозволило пояснити використання вербальних знаків у різних умовах спілкування. Сучасне розуміння дискурсу як суспільної практики висуває на перший план ідею про підпорядкованість мови екстралінгвальній діяльності людини, тобто спирається на постулат, що не мова визначає нашу активність, як то видається прибічникам комунікативного підходу, а різноманітні види екстралінгвальної практики зумовлюють її функціонування й формування. Своєю чергою, діяльнісний підхід до вивчення дискурсу відзначається поступом углиб досліджуваного феномену, пройшовши три стадії розвитку: таксономічну, спрямовану на виокремлення найбільш загальних різновидів дискурсу, як-то медійний, рекламний, художній тощо; аналітичну, пов’язану з диференціацією дискурсивних конституентів, які включають учасників, канали зв’язку, тематику, вербальні і невербальні коди тощо; конвергентну, зосереджену на вивченні складних утворень, сформованих внаслідок взаємодії первинних дискурсів і їх складників. Саме необхідність задоволення потреб конвергентної стадії розвитку дискурсознавства визначає актуальність рецензованого дисертаційного дослідження, спрямованого на з’ясування спільних і відмінних рис стратегій критики і тактик їх реалізації в німецькому й українському політичних дискурсах, які розглядаються у сув’язі з електоральним, парламентським, критичним і медійним різновидами.
