Поетоніміка модерністської та постмодерністської прози.

Анотація

У дисертації здійснена перша спроба комплексного аналізу поетоніміки в модерністських та постмодерністських прозових літературних творах. Поетонімам належить епохальна роль як художньо-виражального лексичного прошарку, що маркує письменницький стиль, експлікує світоглядні та художньо-літературні авторські інтенції.

У першому розділі роботи витлумачено основні поняття ономастики, окреслено проблематику історії вивчення власних імен, термінологічного апарату, класифікаційних ознак і їхніх функцій. Специфіка онімів у художньому тексті є предметом дослідження багатьох наукових студій вітчизняних і зарубіжних вчених; вибір поетонімів, зокрема їх семантикостилістичних особливостей, представляє характеристичний елемент кожного твору.

У другому розділі викладені результати дослідження модерністської поетоніміки, зокрема охарактеризовано генеалогічні, структурні та семантичні особливості власних імен; проведений кількісний аналіз етнонімної та питомої лексики виявив превалюючу роль запозичених імен (98 номінацій; 92,5%); рідномовні імена представлені поодиноко (8 номінацій; 7,5%).

У третьому розділі дисертації подано аналіз поетоніміки постмодерністських письменників, який відрізняється від попередньої епохи, зокрема, диференційна ознака цього періоду, виявлена за допомогою генеалогічного підходу, полягає у збільшенні запозичених антропонімів (124 номінації; 83,2%).

У дослідженні також виділено прецедентні поетоніми; сфери літератури, історії, релігії служать основою їхнього формування як в романах постмодернізму, так і модернізму. Переважна більшість виявлених прецелентних імен є спільною для прози обох періодів, однак також зафіксовано й оригінальні оніми: у модерністській прозі це лексичні одиниці, що апелюють до кримінального му світу та фольклору, в постмодерністській прозі – до сфери кіно.

Відмінною рисою постмодерністського періоду є наявність фонових власних назв, представлених іменами машин, газет та журналів, ергонімів. У текстах фонові орієнтири виділено як у трансплантованій (оригінальною мовною формою), так і в транслітерованій версії.

Таким чином, доведено, що власне імена є невід’ємним елементом стилістичної та організаційної структури художнього твору, що відображає авторський стиль та світосприйняття.