Формування сталого інноваційного розвитку національної економіки

Abstrakt

Дисертаційну роботу присвячено обґрунтуванню засад формування сталого інноваційного розвитку національної економіки на підставі розробки методологічних, концептуальних та прикладних компонентів із урахуванням підходів, які формують і визначають інноваційні перспективи розвитку економіки України.
У першому розділі проведено дослідження та сформульовано авторське бачення визначення сталого інноваційного розвитку національної економіки як перманентного її стану, що ґрунтується на концепції самопідтримуваного розвитку, характеризується системною керованістю, висококонкурентним економічним середовищем та має на меті забезпечення й утримання максимального потоку сукупного доходу у найближчій та віддаленій перспективі на основі використання обмежених ресурсів, збереження здатності екологічної системи до самовідновлення й динамічної адаптації соціальної, культурної систем до змін.
У другому розділі проаналізовано структуру наукових досліджень в Україні, яка демонструє скорочення частки виконавців НДР на фоні відсутності механізму співфінансування інноваційних проектів державою й приватними структурами, лімітованості запитів на фінансування науково-дослідних розробок, формальної участі науковців у виробництві інновацій, що обмежує їх реальну можливість бути завершеними та впровадженими. Відзначено, що потреба українських підприємств у інноваціях за рахунок вітчизняного ринку задовольняється лише частково, що підтверджено аналізом інноваційних процесів в Україні за галузями економічної діяльності та суб’єктами господарювання, який свідчить про низьку частку підприємств-інноваторів у бізнесі.
У третьому розділі сформовано концептуальні засади національної інноваційної політики з урахуванням інституційної та інфокомунікаційної структури сталого інноваційного розвитку, які ґрунтуються на цілях сталого інноваційного розвитку національної економіки, зазначені цілі, які слід розглядати у вигляді площин, що формують інноваційний простір через тривимірну систему координат та висвітлюють цілі першого порядку (наукові, економічні, виробничі) учасників інноваційних процесів та другого порядку (стратегічні, соціально-екологічні, гностичні), що відображають відповідний етап формування інноваційного простору.