Лексико-семантичне поле локусів сучасної української літературної мови.

Abstrakt

Дисертацію присвячено дослідженню лексико-семантичної структури локусів сучасної української літературної мови за допомогою методу лексикосемантичного поля (далі – ЛСП), підсиленого методом суцільної вибірки, елементами методу компонентного аналізу, елементами кількісних підрахунків. На основі здійсненої роботи було створено докладний опис цієї лексикосемантичної парадигми, включно з виокремленням лексико-семантичних парадигматичних зв’язків, основних сем для різних груп лексики, зон ядра і периферії; визначено зони внутрішньоструктурного накладання субрівнів парадигми; складено тематичний словник локусів обсягом понад 9 000 конституентів; зазначені особливості відображено у вигляді схем; з’ясовано кількісні характеристики і співвідношення різних рівнів лексики, що формує ЛСП локусів сучасної української літературної мови, які представлено за допомогою радіальних діаграм.

У результаті аналізу здобутків лінгвістики в дослідженні семантики простору було виявлено відмінність поглядів мовознавців на питання термінологічного, ідентифікаційного та класифікаційного характеру. Тому було запропоновано термін «локус» для назв місця і простору, уточнено, глибше розроблено його мовознавчу дефініцію, виходячи із ґрунтовно вивчених властивостей поняття, явища та лексики, що їх позначає. Також за відсутності в сучасній лінгвістиці єдиного погляду на ідентифікаційні та класифікаційні характеристики номінацій простору було проаналізовано і запропоновано єдині ідентифікаційні, диференційні параметри локусів, закладені в їх сутності. Зокрема, було виявлено принциповий розподіл семантики цих лексичних одиниць за критеріями «реальний простір» та «віртуальний простір».

Для локусів визначили потенційні сфери та форми реалізації, види простору, критерії класифікації, а також широкий список основних ідентифікаційних та диференційних ознак, об’єднаних у блоки: ознаки розпізнавання (що-система) – ознаки організації або типу простору; ознаки розташування і динаміки (де-система). За допомогою ідентифікаційних ознак просторового плану змісту виокремили необхідні номінації із джерел дослідження. А використавши критерії диференціації матеріалу, класифікували локуси за ознаками розпізнавання, організації простору та розташування (диференціація реальної / ірреальної субстанції за характеристиками об’єктивного / суб’єктивного, індивідуального / соціального, природного / соціокультурного маркування, з урахуванням типу простору, відповідно до горизонтальної й вертикальної локалізацій: просторової трихотомії за вертикаллю: надземний, позаземний світ / наземний, земний світ / підземний світ; тривимірної просторової трихотомії: свій світ / проміжний світ / інший, чужий світ; універсальної просторової дихотомії: внутрішній світ / навколишній світ) та ін.

Крім того, виявлено, що багато структурних рівнів ЛСП локусів або зовсім не були досліджені, або їх вивчали окремо і тому, за відсутності комплексного погляду на питання класифікації в контексті єдиної загальної макроструктури локусів сучасної української літературної мови, вони потребували уточнень. У нашому дослідженні вперше здійснено загальну класифікацію цієї лексикосемантичної парадигми, особливу увагу приділено докладному системному аналізу саме невивчених (це зокрема мікрополя «Віртуальний простір», «Медіальний простір», «Узагальнена назва простору», багато рівнів мікрополя «Універсум», деякі рівні мікрополя «Терапростір» (лексико-семантична група першого рівня (далі – ЛСМГ-І) «Площадка», лексико-семантична група другого рівня (далі – ЛСМГ-ІІ) «Одиниця умовного територіального поділу», «Територіально-будівельний комплекс» та ін.) або маловивчених (напр., деякі рівні мікрополя «Терапростір», «Універсум», «Медіальний простір») її сегментів. Не залишилися поза увагою і групи лексики, які були досліджені в тій чи тій мірі в діалектології, історичній лексикології, лексичній семантиці чи в крослінгвістичних дисциплінах. Цю лексику було проаналізовано як частину єдиної загальної системи, у комплексі з рештою структурних рівнів ЛСП локусів сучасної української літературної мови. Деякі із запропонованих нами класифікацій демонструють суб’єктивний та об’єктивний підходи до диференціації довкілля, антропоцентричну або геоцентричну оцінку простору, або ж враховують професійне уявлення про простір, а отже, ознаку «призначення».

Головним критерієм для оцінки ядерності чи периферійності, встановлення меж у ЛСП локусів є ступінь виразності просторової семантики в структурі їх лексичних значень. Відповідно до нього було виокремлено ядро досліджуваного ЛСП (лексика більш узагальненого змісту, репрезентує поширені в свідомості українців види простору), дифузну зону (лексика має ознаки і ядерності, і периферійності) та периферію ЛСП локусів (просторовість у плані змісту виражена більше імпліцитно, але не настільки, щоб заперечити просторовий статус позначуваного об’єкта). Окрім того, маргінальні ділянки вивченого ЛСП значно слабше структурно розвинені та кількісно менш представлені, ніж частини лексико-семантичної парадигми, що належать до ядра. Ядро і периферія були визначені на всіх субрівнях ЛСП локусів сучасної української літературної мови. Це забезпечує системне бачення кожної лексико-семантичної групи в межах масштабнішої макроструктури.

До ядра ЛСП локусів сучасної української літературної мови належить два мікрополя: «Узагальнена назва простору» й «Терапростір». Позаядерна зона містить три мікрополя: «Універсум» (зона дифузії); «Медіальний простір», «Віртуальний простір» (периферія). Мікрополя різною мірою віддалені від центру лексико-семантичної структури і мають внутрішню організацію. У деяких групах локусів ядро представлене цілими рядами лексичних одиниць, а в інших – лише однією чи декількома номінаціями або ж основною семою. Локуси з узагальненою семантикою особливо характерні не лише для мікрополя «Узагальнена назва простору», а й для ЛСГ «Територія» (мікрополе «Терапростір»). У семантиці мікрополів експліковано розподіл простору за головними просторовими характеристиками.

Унаслідок комплексного аналізу лексико-семантичної структури локусів сучасної української літературної мови виявлено: по-перше, складну і нерівномірну диференціацію номінацій простору на субрівні, що далі також розподілені; по-друге, встановлено нерівномірне кількісне представлення субрівнів цієї парадигми; по-третє, для кожного субрівня властиві свої основні семантичні ознаки, які зумовлюють архітектоніку внутрішньої диференціації кожної групи локусів, у межах якої присутня градація змісту; по-четверте, лексико-семантичній структурі кожної групи локусів властиві індивідуальні домінанти щодо семантичних парадигматичних зв’язків, які її організують. На підставі цих зв’язків ідентифіковано головні семи кожної групи номінацій, які не лише характеризують загальний план змісту кожної з лексико-семантичних парадигм, але й є вузловими пунктами структурування цих груп локусів, за допомогою семантичних парадигматичних зв’язків з’ясовуємо ієрархію семантичних ознак у кожній групі номінацій. Встановлено причини цих явищ. Також деякі групи локусів можуть вступати між собою в семантичні парадигматичні зв’язки. Поділ ЛСП локусів на структурні рівні різного ступеня складності та виявлена градація плану змісту дозволили системно та всебічно дослідити цю лексико-семантичну парадигму.

Важливою особливістю структурної організації ЛСП локусів сучасної української літературної мови є здатність окремих його структурних рівнів до дифузії. Полівалентність семантики деяких номінацій репрезентована в їх можливості належати одночасно до кількох груп лексики.

Аналіз специфіки структурної організації парадигми локусів сучасної української літературної мови пояснює важливу ділянку лексико-семантичної системи мови.